«Ми з донею постійно плакали, але на Батьківщини нам було краще ніж в Угорщині»

Спочатку ми жили у підвалі будинку. Вистоювали великі черги, ризикуючи життям, щоб купити воду, продукти та ліки. Чоловік пішов до тероборони міста, брав участь у бойових діях, хоча мав інвалідність після служби в АТО, мав посвідчення ветерана війни.
Коли підвал став пустішати, ми з донечкою вже були дуже налякані і вирішили виїжджати. Поїхали до Угорщини до старшого сина, він там працював. Пробули там ми 8 місяців. Мене примусили важко працювати з ранку до вечора на фермі. Діти, які приїхали, були самі по собі, вчилися в он-лайні з Харківською школою, допомогу та пільги дітям не платили. Було дуже важко та дуже небезпечно. В мене погіршився стан здоров'я, донька практично перестала вчитися. Тому, у листопаді ми переїхали до Львову, щоб можна було вчитися у звичайній школі та безпечно працювати. У Львові ми підселилися до жіночки з Маріуполя у двокімнатну квартиру, за яку ми оплачуємо самі без соцдопомоги. Було знову дуже важко переселятися, в незнайоме місто, без знайомих. Ми з донею постійно плакали, але на Батьківщини нам було краще ніж в Угорщині. Моя донечка навчається у школі 73, вже має друзів.
9 лютого 2023 року ми отримали дуже страшну звістку, що наш чоловік та тато помер. Це ми переживаємо дуже боляче.