"Ми всі віримо в ЗСУ і сподіваємось, що все буде добре"

Гончарук Ольга Анатоліївна, 14 років, 9-Б клас, заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 1

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Гончарук Наталія Леонідівна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

24 лютого 2022 року… Я прокинулась від того, що телефон розривався від дзвінків, також він був переповнений повідомленнями. Скрізь лунало найстрашніше слово «війна».

Саме в цей день Росія почала повномасштабне вторгнення, саме ця дата поділила життя всіх українців на «до» і «після».

Перша сирена запам’ятається мені на все життя. Ми з жахом читали новини та стежили за подіями. Страх, паніка, відчай, нерозуміння - це все, що відчувала перші хвилини, але потім довелося взяти себе в руки й мислити конструктивно.

Перші тижні під моїм вікном безперервно проїжджали машини з біженцями, цей потік ніяк не закінчувався. Було страшно подумати про те, скільки людей вимушені покинути свої домівки, вони їдуть у страху від невідомості. Скільком людям довелось залишити свій дім, взяти найцінніше, спакувати все своє життя в один рюкзак! Полиці в магазинах пустіли на очах, люди в паніці скуповували все, що бачили. На заправках не було бензину, в банкоматах шикувалися величезні черги. Спадало на думку, що бачиш початок стрічки про апокаліпсис.

Під час повітряної тривоги ми йшли до найближчого укриття, запасалися ліками та продуктами, вивчали інформацію, яка може знадобитись у критичних ситуаціях.

Мабуть, ворог мав надію, що страх, паніка, відчай та безнадія українців принесуть швидку перемогу над нашою державою, проте ця війна ще більше згуртувала наш народ. Багато людей, як і наша сім’я, почали займатись волонтерством, робите все можливе й неможливе, щоб допомогти нашим захисникам і тим, хто постраждав від обстрілів, окупації, жорстокості та безглуздості дій російської армії. Страшно було дивитися на нескінченний потік автівок, побитих кулями, з вибитими вікнами, з написами «Діти!», але між ними ходили гайсинчани, які, заглядаючи в салони до змучених біженців, запитували: «Вам потрібен хліб? Чи можу Вам і Вашій родині допомогти? Можливо, Вам треба зупинитися для перепочинку?» У ці дні українці стали однією сім’єю, ділилися всім, що мали, підтримували тих, кому найбільше була потрібна допомога.

Нашій області, можна сказати, пощастило, хоч повітряні тривоги бувають часто, але зрідка щось «долітає», хоч такі трагічні випадки й бувають. Ми живемо відносно спокійно, але у кожного болить душа за тих, хто проживає в містах та селах, які щодня обстрілюють, за всіх, хто втратив рідних, кому потрібне лікування через поранення, хто змушений виїхати до чужої країни, хто втратив власний дім… Ми горюємо разом із ними.

Їхній біль – це і наш біль. Кожного ранку о дев’ятій годині в нашій країні, у моєму місті, у моїй школі - хвилина мовчання, як шана всім, хто загинув у цій війні.

Якщо пройти вулицями Гайсина, можна побачити багато прапорів, то тут, то там можна побачити, як діти грають у блокпости, вигукують «Слава Україні!», і всі їм відповідають «Героям слава!» зі сльозами на очах. Мені дуже шкода, що українським дітям доводиться рости в таких умовах, коли рідні в небезпеці, воєнний стан, на жаль, ми познайомилися з усіма жахами війни. Це назавжди змінить наше життя, більшості довелося швидко подорослішати, що не є правильним, але було необхідним.

Багато моїх знайомих пішли добровольцями на війну, деяких вже немає серед живих, а деякі й досі захищають нашу рідну Україну, ми всі віримо в ЗСУ і сподіваємось, що все буде добре.

Війна - це смерть, кров, страх, біль і страждання. Для когось це просто слово, у якому п’ять літер, таких слів безліч, але для українців це випробування, героїзм, жага до життя, віра та надія на перемогу.

Тепер ми будемо особливо цінувати мир - найцінніше, що тільки може бути. Адже мир - це можливість жити повним і щасливим життям, не боятись за майбутнє своє та рідних.

Розумію, що нічого не буде як раніше, але ми можемо і маємо зробити все, щоб було тільки краще. Наші військові пішли з життя недарма. Вони зупинили жорстокого, брехливого й підступного ворога, захистили Україну від навали. Ми завжди будемо згадувати їхній подвиг, зберігати світлу пам’ять про них і залишимося безмежно вдячними за можливість жити у вільній та мирній Україні.