"Ми всі хочемо жити під мирним небом"

Єпур Єлизавета, 15 років, 10 клас, Серебринецький ліцей

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Заїченко Наталія Олександрівна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Ще вісім місяців назад слово “війна” було невхожим в мій лексикон. Двадцять четверте лютого цього року – початок жорстокої та кривавої загарбницької війни. Нелюди з росії вирішили, що саме вони можуть вирішувати долі мільйонів українців. Мою долю, долю моїх рідних.

Цю страшну звістку про війну я почула від свого батька, з його телефонного дзвінка. Мій жах і розпач не можна передати словами. Я була перелякана і розгублена, як і всі мої рідні. Цей день перекреслив всі мої плани, мрії, сподівання і став найстрашнішим днем, який я запам’ятаю назавжди.

Війна - це біль, страх, страждання, смерті невинних людей, дітей, це розруха, це сльози, це горе. Страшніше від війни немає нічого.

Я живу на Поділлі. Страшні події Ірпеня, Бучі, Гостомеля, Маріуполя, Ізюму, вразили мене своєю ницістю, нелюдськістю, жорстокістю, безжалістю. Важко повірити, що в двадцять першому столітті, в центрі Європи, на очах у всього світу, відбувається геноцид українського народу.

Моє життя змінилося, як ці в усіх моїх друзів. Ми змушені жити за законами війни. Замість ігор на спортивному майданчику ми часто сидимо в укритті. Замість того, щоб дивитися щось цікаве в Youtube я читаю новини в Telegram і на офіційних акаунтах політичних діячів України про події на лінії зіткнень. Дуже радію успіхам ЗСУ, жваво обговорюю їх з однокласниками.

Я не будую далеких планів, але в близьких планах перемога України. Діти України не хотять війни. Ми всі хочемо жити під мирним небом. Хочемо не боятися за рідних і близьких. Хочемо не чути страшних звісток про загибель синів і дочок нашої Землі.

Я впевнена, що перемога обов’язково буде за нами. Бо добро завжди перемагає зло, бо правда перемагає кривду, бо козацькому роду немає переводу!