Історії, які ви нам довірили
У мене є родина - чоловік і дитина три з половиною роки. Ми були вдома в Маріуполі. Чоловіку не спалося тієї страшної ночі. Він сидів вдома за комп'ютером, читав новини і побачив виступ путіна. О п'ятій ранку мене розбудив чоловік зі звісткою про війну. Вже було чутно постріли і вибухи у Маріуполі.
Ми встали і почали збиратися. Зібралися, сіли в машину, заїхали до батьків чоловіка, запропонували їм поїхати, але вони відмовились. І ми поїхали втрьох у перший же день зранку. Уже вдень обстріляли наш район Східний.
Ми їхали до Івано-Франківська. По дорозі треба було шукати, де переночувати, була проблема з житлом. Житло подорожчало, мало було пропозицій. А в цілому нам пощастило, що ми відразу поїхали з міста. З собою ми вивезли кішку. Їй було незручно в дорозі, вона сфінкс, весь час мерзла.
Найбільше шокували смерті цивільних. Маріуполь зруйнований, скільки людей загинуло!
Був трагічний настрій, депресивний. Я намагалася не читати новини, переключитися на дитину, на сім'ю. Так і подолала стрес.
Війна може скінчитися цього року, може – наступного. Своє майбутнє бачу в Україні. Хочу знайти нову роботу. Все буде добре. Головне, щоб війна скінчилася.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
