Історії, які ви нам довірили
До війни наше життя було чудовим. Я працював на металургійному комбінаті імені Ілліча у конвекторному цеху. Дружина і донька теж працювали. 24 лютого розпочалася війна. Нам довелося виходити пішки з міста 26 березня.
Ми не вірили, що почнеться війна. Технічно ми були готові, але не очікували, що буде все настільки погано.
Ми майже весь час сиділи в підвалі, а коли стало вже нестерпно і бомба впала прямо біля нас, коли побачили вбитих з відірваними руками і ногами, ми покинули все і пішли з міста пішки на свій страх і ризик.
Вийшли до Мангуша, а звідти через кілька днів дісталися до Запоріжжя. Нас чудово прийняли. Родина вірменів надала нам свою квартиру для проживання безкоштовно, ми тільки за комунальні послуги платили. Ми з ними потоваришували. Люди дуже гарні, ми дуже їм вдячні. Там побули пів року. А коли і у Запоріжжі почалися сильні обстріли, ми поїхали у Київ. У столиці все інакше.
Ось уже майже рік як ми не були вдома. Звісно, хочеться дуже повернутися у своє рідне місто. Хотілося б пысля перемоги працювати знову на підприємствах Ріната Ахметова.
Звичайно, складно психологічно. Дружина досі плаче. Намагаємося триматися. Не ми одні такі. Ми живемо надією, що війна скоро закінчиться. Ми віримо, що всі наші території повернуться і все буде Україна.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
