"Ми відчуваємо біль за тих, хто не повернеться живим із поля бою"

Демченко Карина Максимівна, 15 років, студентка 1 курсу Державного професійно-технічного навчального закладу «Західно-Дніпровський центр професійно-технічної освіти», група: 2КК-22

Вчителька, що надихнула на написання есе - Антоненко Ірина Леонідівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Ми жили під мирним небом, але наше життя дуже змінилося, коли рашисти розпочали війну. Спочатку ми жили в страху, а потім звикли до постійних сирен, до звуку літаків і пострілів. Ми живемо вірою в нашу Перемогу. Що Україна – понад усе. Що наші ЗСУ переможуть цю страшну невблаганну орду.

Ми відчуваємо біль за тих, хто не повернеться живим із поля бою. Їх пам’ятатимемо завжди. Нам боляче, що рашисти вбивають наших братів, сестер, малих дітей, які навіть не встигли пожити. Що вони руйнують будинки, школи, дитячі садочки.

За цей час нам стала ближчою Європа. А наші ЗСУ демонструють неймовірну мужність та витривалість, звільняючи щодня населені пункти від окупації.

Я дуже сподіваюся, що ця війна змінить нас на краще, що вона – як еволюція, коли можна зробити неможливе – перестрибнути, подолати цілі періоди.

Путін розпочав цю війну, заявивши, що українців немає як нації. Але тепер увесь світ переконався: українська нація була, є і буде завжди!

Слава народу України!

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/