«Ми теж відчуваємо, як щодня гатять по Нікополю»

Мені 55 років. Проживаю в селі Покровському - це навпроти Енергодару, біля Нікополя. Розвожу гуманітарку на своїй машині. З Покровського не виїжджав. Працюю в місцевій пожежній охороні, допомагаємо Нікополю, Покрову. Ми не від ДСНС, а місцева охорона.

24 лютого якраз на зміну заступив. Ми дивилися Інтернет, телевізор. Не вірилося.

Нікополь постійно обстрілюють, це шокує. Війна взагалі шокує. Від нас Нікополь за 25 кілометрів. І по нашому селу були прильоти, і по сусіднім. Ми все чуємо. Звісно, у нас не так, як у Бахмуті. Але щодня гатять по Нікополю.

Я зараз стою біля школи в сусідньому селі, привіз гуманітарну допомогу. У нас із водою, продуктами, ліками все гаразд. Ми ж сільські, у нас все в погребі є.

Коли онучки поїхали в Польщу – для мене це було найтяжче. А ще – ховати друзів, які загинули.

Хотілося б, щоб війна скінчилась якнайшвидше. А так – навіть і не знаю. Хочеться, щоб уже настала перемога, але ж не все так швидко робиться.

Мрію про перемогу. А після цього відбудуємося, онуки приїдуть – і все буде гаразд.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/