"Ми терпіли без їжі та води, але їсти не хотілося, головне, щоб не стріляли"

Коли почалася війна ми з донькою були вдома в Харкові. Труднощі були вже у найперший день війни, бо в наше місто війна увійшла одразу. Було лячно вийти на вулицю, там все літало з усіх сторін. Харчів в магазинах вже майже не було і жили в підвалі, у квартирі було страшніше.

Ми терпіли без їжі та води, але їсти не хотілося, головне, щоб не стріляли. Бахмут, це місто мого дитинства, там де лишилася батьківська квартира, вже немає. Найбільше за все хочу доїхати, коли-небудь туди. Було дуже зворушливо, як прийняли нас до своєї сім'ї поляки, коли ми нарешті виїхали від війни.

До війни працювала бухгалтером в навчальному закладі.Шукаю роботу. Не хочу згадувати 24 лютого. Досі не вкладається в голові, що все це було з нами. Як якийсь страшний сон, хочеться прокинуться і все те забути.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/