"Ми сиділи у коридорі і молилися, щоб тільки не прилетіло"

Добрий день, Святий Миколай. Мене звуть Захар. Мені 11 років, я навчаюся у 5 класі. Народився і жив я у м. Енергодар. Моє місто невеличке, але дуже гарне. В ньому є гідроелектростанція Запорізька ТЕС, до речі, на ній працює моя мати. Та Запорізька АЕС. Але нажаль нам довелося його покинути. Після 1 вересня, коли в черговий раз у місті почався обстріл. Стріляли з гвинтокрилів і з рзсо під моїм вікном. Ми сиділи у коридорі і молилися, щоб тільки не прилетіло. А коли почали заходити танки, я не втримався і розридався. Але як тільки у місто приїхала після обіду якась організація, не пам'ятаю, начебто МАГАТЕ , все припинилося. Батьки зібрали речі і ми виїхали. Я узяв з собою свою папугу Дашу.

Зараз ми знаходимось у м. Запоріжжі. Місто дуже гарне та велике. Але я ніде ні буваю, окрім парку, який знаходиться біля мене. Нових друзів я не знайшов і втратив останнього - померла моя папуга. Ми лишилися усього - житла, друзів. Я дуже сумую за своєю домівкою, там у мене була особиста кімната, свої речі, іграшки велосипед, комп'ютер.

Але я вдячний батькам, які мене вивезли з того пекла. Я дуже мрію повернутися додому. Щоб було де жити та комп'ютер. Адже він мені та брату дуже потрібен для навчання. Брат вступив до ВНЗ і його завдання лише тільки на комп'ютері. А мені теж складно вчитися з телефону, бо в мене поганий зір. Але я вірю у перемогу. Що ми повернемось обов'язково додому. Енергодар - це Україна. І вона у моєму серці назавжди. З повагою учень 5 класу з м. Енергодар!