«Ми поїхали на мою батьківщину, однак там з’явилися окупанти»

Мені 32 роки. У мене є двоє синів. Меншому десять років, старшому чотирнадцять. Ми живемо в Запоріжжі разом з батьками й бабусею. Винаймаємо квартиру.

У перший день війни я пішла на роботу й там дізналася про початок війни. Взяла відпустку без збереження заробітної плати й повернулася додому. Про всяк випадок зібрала найнеобхідніші речі й слідкувала за подіями.

Менший син дуже злякався, нервував. Це негативно відобразилося на його здоров’ї. Старший значно легше все переживає.

У перші дні була паніка, багато людей виїжджало з міста. Ми поїхали на мою батьківщину – в Пологи. Однак, коли там з’явилися окупанти, ми забрали бабусю й повернулися до Запоріжжя.

Я досі у відпустці. Батьки працюють. Щомісяця нам приходять виплати від держави. Кілька разів отримували гуманітарну допомогу. Нам всього вистачає.

У родинному колі ми намагаємося менше розмовляти про війну, особливо при бабусі й дітях, щоб не травмувати їх. Сподіваємося, що наша перемога не за горами. Віримо в повернення усіх територій.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/