Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Ксенія Шишман

"Ми почали жити в страху і тривозі"

переглядів: 42

Шишман Ксенія, Ізмаїльський агротехнічний фаховий коледж, 1 курс (10 клас)

Вчитель, що надихнув на написання есе: Порохова Лілія Ярославівна

"Війна. Моя історія"

Війна - це страшна реальність, яка вривається у життя без попередження. Вона змінює нас як людей і викликає найсильніші емоції. Ще можна сказати, що війна це слово, яке звучить так болісно і неприємно, але воно стало частиною мого життя. Я не можу точно визначити, коли і як саме я усвідомила, що в Україні почалась війна. Вона просто вірвалась у наше життя, як грім з ясного неба. Перші новини про війну я почула від батька. Він прийшов додому з роботи і повідомив, що на сході країни почалися збройні сутички. На той момент мені було всього лише 14 років, і я не розуміла повністю, що це означає. Але вже тоді я відчула страх і тривогу, які переповнювали мене. Але найбільше змінилося моє внутрішнє світосприйняття. Я стала бачити світ з іншої сторони. Війна показала мені, наскільки крихким і цінним є життя. Я навчилася цінувати кожен день, кожен момент щастя і спокою. Вона також вчила мене бути сильною і впевненою в собі. Кожен день, коли я прокидалася, я змушувала себе бути мужньою і вірити, що все буде добре. З кожним днем війна все більше охоплювала наше життя. Ми почали бачити новини про бойові дії, про загиблих і поранених. Це було жахливо. Я відчувала сум і безпомічність, бачачи, як наші солдати віддають свої життя за нашу сильну та неповторну країну.

Життя у мене і моєї родини змінилося радикально. Ми почали жити в страху і тривозі. Кожен день ми слухали новини, переживали за своїх близьких на фронті. Ми почали докладати всіх зусиль, щоб допомогти тим, хто потребував підтримки.

Ми збирали гуманітарну допомогу, волонтерили в лікарнях та відправляли листи і пакети нашим солдатам. З початку війни дуже багато людей виїхало за кордон жити. Тепер багато хто хоче повернутися додому, відчути рідні землі, поїсти національну їжу: вареники,борщ,паляниці, пройтися рідними місцями , як було до війни. Хочеться, як і раніше, чудово святкувати Новий рік з феєрверками та хлопавками гуляти допізна, не думати про війну та комендантську годину . Війна все ще триває, і кожен день я молюся за наших солдатів і надіюсь на кінець цього кошмару. Я вірю, що ми зможемо перемогти і знову повернутися до миру і процвітання. І я готова докладати всіх зусиль, щоб це сталося і зробити Україну ще кращою країною.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Ізмаї́л 2022 2023 Текст Історії мирних молодь діти обстріли безпека та життєзабезпечення перший день війни Конкурс есе 2023
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій