Ярослава Володимирівна і її сім'я стикнулись з безліччю проблем в окупації, тому вони були змушені покинути рідну домівку
Наша сім'я прокинулась від потужних вибухів і звуку повітряної тривоги. Діти спочатку нічого не зрозуміли, поки вибухи не почали повторюватися. Далі у всіх почалась істерика та паніка.
В окупованому Херсоні відчувалась катастрофічна нестача продуктів, ліків та готівки. Якщо у сусідів та знайомих з'являлись продукти, вони ділились з нами, чим могли.
Ми не могли нічого купити, бо у місто не завозили продукти до магазинів. Доводилось сидіти голодними по кілька днів.
Ми відчували постійний страх і терор зі сторони окупантів, тому згодом виїхали з окупації на підконтрольну Україні територію. Я була приємно зворушена, коли побачила наших військових: радості не було меж, навіть зараз пишу й пригадую це зі сльозами щастя.
Наразі я живу разом з дітьми, а чоловік працює, тому приїжджає один раз на місяць. Мама залишилась в окупації. Діти дуже перелякані, здригаються від кожного шуму.
До війни у мене та у чоловіка була хороша робота, але зараз все змінилось.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.