«Ми перестали спати через вибухи»

Окупанти били Пологи так завзято, що люди перестали спати. У місті тепер нічого не працює, багато будівель зруйновано, і Степан Олександрович з дружиною виїхали до дітей у Запоріжжя

Я жив з жінкою в місті Пологи.

На початку війни ми чули обстріли здалеку. А потім сюди прийшли росіяни.  Бій за Пологи був прямо в місті і тривав добу. Мене тоді з роботи не відпустили, тому що на вулицях було небезпечно. Жінка вдома була, весь день провела у підвалі. Це був жах.

Я не розумів чому росіяни на нас пішли. Не вірилось до останнього. Ми власними очима бачили скільки техніки пройшло через нас. Окупанти по місту стоять з автоматами. Страшно.

Жити там далі не було ніяких сил. Ми перестали спати через обстріли. Діти кликали до себе, у Запоріжжя.

Їхали ми з окупації на автобусі платно. Кругом міни лежали – страшно було. Як приїхали в Оріхів, водій сказав, що страшне вже позаду. Ми почули рідну мову. Радість від цього не пояснити словами.

Зараз ми у Запоріжжі. Тут інше життя. Люди на бачили тих жахіть і живуть спокійно. Як приїхали, нам було не звично, що можна спати спокійно. Сирени – це дрібниці у порівнянні з тим, що ми пережили.

На душі шкребе, хочеться додому. Іноді вдається до сусідів додзвонитись, вони розповідають, що там все розбите, нічого не працює, ліків немає. В селах ситуація ще гірша. За весь час один раз завезли допомогу. Українську допомогу не пропускають. Газу немає, світла. Дехто повернувся додому, люди звикли вже так жити.