"Ми нічого не взяли з собою, коли тікали"

Доброго дня, мене звати Юлія. Мені 16 років. Я з села Новомихайлівка, Покровський (Мар‘їнський) район, Донецької області. На данний момент я точно знаю з розповіді батьків, що наше село розбите повністю. Тому що воно на лінії вогню, та і в новинах про нього можна почути. Село в нас було дуже гарне, в сільському клубі створити молодіжний центр, до якого я ходила. Також в селі були школа та дитячий садок, які зараз зруйновані я бачила ці страшні фото. Зараз я в селі Дмитрівка Синельниковський район, Дніпропетровська область. Село зовсім не схоже на моє, і тому мені тут дуже сумно. На жаль, нових друзів я так і не знайшла, бо мої батьки не відпускають мене з домівки, дуже хвилюються за мене.

Ми залишилися без домівки, без рідних, без друзів, приїхали в незнайоме село, орендуємо чужу хатину і на жаль, ми нічого не взяли з собою, коли тікали. Моя мама дуже жалкує за альбомами з фотографіями, де я маленька. Сумую більше я за своїм селом, бо в ньому було все, що робило мене щасливою, своя домівка, друзі та родичі. Я вдячна батькам, що мене вивезли, та сусідам, які нам допомагають, та кожен ранок я дякую нашим воїнам, що я прокинулась. Мрію, щоб нарешті закінчилася війна, це найбільше, чого я хочу на даний момент.