"Ми не виїжджали від бомб, які сипались на голову"

Моя родина - син і мама. Ми з міста Українка, що неподалік Києва. Всі разом ми перебрались 10 квітня у місто Кривий Ріг. 

24 лютого я збиралась на роботу, мені зателефонувала колега і повідомила, що розпочалася війна. 

Найважчим було впоратися з проблемами, пов'язаними зі здоров'ям мами. Вона перенесла дві операції тут, у Кривому Розі. Я впевнена, що війна вплинула на її стан, бо всі проблеми у нас від нервів. 

Всі події, які почалися у нас 24 лютого з точки зору мирного життя повинні шокувати. Уже вересень, а в голові весь час - затяжний лютий. 

Ми не виїжджали від бомб, які сипались на голову. Нам сказали, щоб не ускладнювати військовим захист наших територій, цивільному населенню потрібно виїхати. Ми зібрали сумки, зв'язались з друзями і цілеспрямовано поїхали до Кривого Рога. 

Після подій у Краматорську ми весь час боялись, що нас будуть бомбити.

У Кривому Розі нам дали притулок друзі. Через пару тижнів ми з мамою отримали статус ВПО. Ми отримували гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова. 

Я тепер працюю дистанційно. Сподіваюсь, що ми повернемося додому і життя зміниться на краще. Я зможу побачити свій дім, своїх друзів і колег. 

Звісно, психологічні труднощі присутні. Складно змінювати місто, помешкання, навіть лікаря. Але найважливіше, що ми живі і у нас усе добре. З таким настроєм ми повернемося додому. 

Війна може закінчитися однозначно Перемогою України. Коли ми повернемо свої території, тоді вона завершиться. 

Я хотіла б старіти в оточенні рідних і близьких, щоб я бачила сина, щоб у мене нарешті з'явились онуки, хочеться дарувати їм тепло. Ми навчились зараз цінувати такі речі, на які раніше не звертали увагу.