"Ми не виїжджали, бо прив’язані до лікарні"

Я пенсіонерка, живу в Дніпрі, мені 67 років.

Я знаходилася вдома, в ліжку. Зателефонували діти і сказали, що війна. Було дуже страшно, щось літало, гриміло - от так все розпочалося. Було велике хвилювання за дітей, за втрачене дитинство.

В перший день війни мій чоловік захворів раком. Йому потрібно було їхати на першу хімію, а транспорт не ходив. Було дуже важко.

Ми не виїжджали, бо прив’язані до лікарні. Їздили на хімію, думали, що щось зрушить в кращу сторону, але хвороба не покинула, на жаль. Звісно, потроху нервуємо.

Думаю, в цьому році війна скінчиться. Дуже хочеться, щоб якнайскоріше. Хочеться пожити, хочеться побачити Україну, яка відбудувалася, бо якщо такого не буде, то задарма скільки життів поклали. Будемо надіятися на краще.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/