«Ми не хочемо чужого і свого не віддамо!»

Литовченко Вікторія, учениця 9 класу Роменської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів №6 Роменської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кошляк Олена Олексіївна

Моя Україна майбутнього

Війна. Смерть. Тривога. Бомбосховища. Вибухи. Чорна мла. Люди налякані. В усіх на вустах тільки одне: «Що робити? Куди сховатися від цього жаху?» І люди бігли, бігли кидаючи усе: дім, рідних, роботу, свою маленьку БАТЬКІВЩИНУ… Я проживаю у невеликому місті, яке  люблю  до нестями. У мені прокидається велика сила, коли  вранці  бачу старий каштан, який стукає своїм гіллям мені у вікно, коли іду сквером у центрі міста, коли відпочиваю на лавочці у нашому гарному парку.

Нам потрібно боротися за свободу, за незалежність, щоб у майбутньому моя Країна була схожа на квітучий сад. Щоб мої батьки, рідні жили у сонячному, затишному місті, найкращому на землі. Діти навчалися у світлих, просторих класах, щоб кожного дня нам світило сонце та співали пташки.

Яка ж вона, моя майбутня країна? Квітуча, як соняшник у безкрайньому полі, красива, наче калина біля будинку. Вільна та незалежна. Велика держава, яку визнали у всьому світі. Наша мова, як солов’їний спів, лунає у різних куточках планети, бо українці живуть у багатьох країнах.

Отже, я вірю, у нас є можливість бути щасливими попри всі важкі випробування. Адже ми, українці, – сильна та незламна нація. Я впевнена, незабаром  наша країна  розправить свої крила та почне крокувати у мирне і європейське майбутнє. Віра та наполегливість обов’язково допоможуть досягти найвищої мети – ПЕРЕМОГИ моїй БАТЬКІВЩИНІ.