«Ми ховалися в своїй квартирі від обстрілів, і голод був»

У Маріуполі під обстрілами за відсутності їжі й води Олена сильно схудла. Її психічний стан порушений, тому вона зараз лікується у кризовому центрі.

Мені 52 роки, я вчителька, є в мене син.

Я була в Маріуполі в себе вдома до 24 березня, вела свій щоденник. Записувала все, що відбувалося з нами - є в мене ці записи.

Ми ховалися в своїй квартирі, і голод був. Не було води. Не було світла, опалення, нас постійно обстрілювали протягом місяця. 

Зливали воду з бойлерів, топили сніг, збирали дощову. Їли, що було. Поки був газ, ми зварили все, що можна зварити, сухарі встигли насушити. Потім все це розтягували, бо купити їжу чи десь дістати було неможливо. Я схудла на 15 кілограмів.

Ми ховалися до останнього по квартирах. У нашому будинку горіли квартири - ми перебігали в сусідні будинки. Не могли евакуюватися, бо у нас не було машини. Згодом вийшли пішки. 

Нам повезло, що вцілів місток один через річку, і ми дісталися до центра міста: просто чудом добралися туди.

Найбільше шокувало, що весь світ нічого не міг зробити - і досі все це триває. Шокує, що в 21 столітті таке сталося. 

Я приїхала в Київ, тому що в мене тут син. Наразі проходжу курс лікування у кризовому центрі, тому що ці проблеми мене і досі переслідують. Я не знаю, як далі жити. В мене зараз сил взагалі немає, зник апетит - то я зараз тут, щоб реабілітувати своє психологічне здоров’я.

Хочеться, щоб війна скінчилась якнайшвидше. Я стараюся негативні новини не дивитися, тому що важко. Майбутнього поки що собі не уявляю.