«Ми думали, що у селі будемо у безпеці, але не сталося так, як гадалося»

Тетяна намагалася всіма силами врятувати своїх дітей вій війни, але їй це вдалося не з першого разу. Вони пережили обстріли військової частини зовсім поруч і бомбардування міст та селищ літаками

Мені 37 років, в мене троє дітей: тринадцяти, однадцяти і п’яти років. Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми виїжджали до сусіднього села, а потім переїхали у Полтаву. Зараз вирішили повернутися додому.

Війна для мене почалась з телефонного дзвінка. Зранку мені подзвонили рідні і сказали, щоб я збирала речі і швидше виїджала подалі з міста. На той момент ворожі танки уже їхали по Писарівці.

Коли літаки поряд з нами бомби скидували, діти емоційно не витримували. Їх потрібно було швидко рятувати і вивозити.

Речі у нас були вже зібрані, тож сіли в машину і поїхали. Ми недалеко від’їхали - за п’ятнадцять кілометрів від Охтирки, у село. Але там поруч був Катянівський газопереробний завод, тож там теж і літаки літали, і бомби туди падали. Тобто ми планували врятуватись у селі, але виявилось, це було неправильне рішення. Тому десь за місяць ми вирішили їхати в Полтаву. Там наші родичі дали нам безкоштовне житло.

Найбільш шокуючий момент для мене стався 26 лютого: тоді лупили по військовій частині. Стрес для всіх, звичайно, був. А щодо труднощів - то дуже складно було з дітьми, вони були сильно налякані.

Я намагаюся тримати дітей подалі від війни, від новин, щоб вони не занурювалися у ці події. Ялинку на Новий рік теж поставила, щоб хоч якесь новорічне свято було для дітей. Вони ж чекають Нового року, як же не поставити їм ялинку? Це ж маленьке диво для них.

Через війну мені довелося звільнитися з роботи, тому що молодшій дитині всього лиш п’ять років, а наш дитячий садок розбили 17 травня. Тому з першого вересня я стою на обліку у службі зайнятості. Але мені сказали, що у військовий час виплати триватимуть лише три місяці.

Всі наші родичі залишились в Україні, в Охтирці. Ніхто не захотів виїжджати, тому всі поруч. Батьки жили прямо біля цієї військової частини, яку розбомбили, тому вони зараз виїхали, бо в квартирі треба ремонт зробити. Але вікна всьому будинку поставили безкоштовно. Такий приємний момент.

Всі кажуть, до весни буде дуже важко, а потім буде ось так: війна продовжуватиметься, але буде не такою кривавою, як раніше. Тому я сподіваюся на краще.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/