«Ми думали, що буде, як у чотирнадцятому році, але місто оточили і знищували»

Тимур кілька разів намагався виїхати з Маріуполя. На щастя, йому вдалося. Тепер він живе і працює у Кривому Розі

Я з Маріуполя. Працював на молокозаводі Іллічівському. Нормальне життя було. Поки 24 лютого я не прокинувся від вибуху ракети на аеродромі. Того дня я ще з’їздив на роботу на міському транспорті. Гроші знімати не ходив через довжелезні черги. А коли вже пішов, мені не вистачило готівки.

Спочатку всі думали, що все буде як у 2014 році. Але окупанти оточили місто і перекрили виїзд. Другого березня вони перестріляли енергетичну інфраструктуру і ми втратили зв’язок з навколишнім світом. Люди збирались, щоб виїхати, чекали на автобуси, але автобусів я не бачив.

Вже потім я дізнався, що четвертого березня можна було виїхати з Маріуполя, але це вдалось дуже небагатьом, і їх ретельно перевіряли. На всіх блокпостах треба було викладати всі речі, а окупанти забирали все, що їм подобалось. Далі  було більше машин і людей, тому обшуки проводили швидше.

Я намагався виїхати дев’ятого березня, але нас зупинили і сказали, що під Оріховим ідуть бої, зараз не можна їхати. Я повернувся додому, займався справами, як і усі сусіди. Якось я побачив, що люди збираються в колони. Ми також сіли в машину і поїхали. Було багато машин - декілька тисяч.

Зараз я у Кривому Розі. Зворушило те, як люди намагались допомогти. Питали, що з нами і яка допомога потрібна. Допомагали звичайні люди і чиновники. Мені дали роботу, щоб отримував хоч якусь копійку.

Моїй родині пощастило – ми не постраждали. Сумно він цих подій. У Маріуполі у мене було житло, це було моє місто. Шкода людей, які загинули.

Ніхто не знає, коли це все скінчиться. Сподіваюсь, ми переможемо і повернемось до кордонів 1991 року. Хочеться повернутись в Маріуполь. Але невідомо, яка буде ситуація після закінчення війни.