«Ми дітей зібрали, попакували їм рюкзаки з собою»

Я мешкала в Слов’янську, а мама моя жила у Харківській області. Ми виїхали у квітні до Польщі. В кінці липня повернулись, бо господарство вдома: коти, собаки. Зараз нікуди не виїжджаємо. Страшно, але залишаємось на місці. Гуманітарку нам давали, дякуємо. Якби не гуманітарка - не вижили б. Я маму до себе забрала. У неї діабет, вона не може за собою доглядати. 

На нашій вулиці прильоти були. Летіли ракети і осколком побило шифер на нашій хаті, страшно було. Я сама жила, подруга в мене ночувала. Дочка в Польщі була. 

Я у дитячому будинку працюю. В перший день війни нам сказали, що видають трудові на руки і будемо закриватись. Дітей почали вивозити в Хмельницьку область. Ми дітей зібрали, попакували їм рюкзаки з собою. Нас розпустили по домівках і ми сиділи без зарплати. 

Я почала ходити до церкви, тому що ні роботи, ні грошей, ще й маму привезла. У мами пенсія три тисячі - все на аптеку йде, бо в неї діабет. Тварин вже не було чим годувати. Люди виїжджали – щось віддавали нам, і ми живність годували.

Виїжджали 7 квітня  - встигли поїхати, бо приліт був в Краматорську і багато людей загинуло. Ми тоді поїхали вночі поїздом і не потрапили під цей обстріл, пощастило нам. Було дуже багато людей, на вокзалах черги страшні. Було дуже жарко і дихати нічим, але ми доїхали нормально. 

Хочеться, щоб війна закінчилась - це саме головне. І щоб була робота.