"Ми були дома до останнього, поки і в нашому місті не почалися обстріли"

Доброго вечора, Святий Миколай. Мене звати Ілія. Мама назвала мене в честь святого - відомого добродія з Біблії. Ми жили в місті Нікополь, я ходив до школи в 1 клас, ходив на заняття з футболу та ролердром, в мене було багато друзів. А ще в нас була дача, ми до самих морозів майже там завжди були, я дуже люблю допомагати мамі та бабусі, ми саджали квіти, картоплю, огірки, я навіть тикав цибульку.

Одного дня почалась війна, але ми були дома до останнього, поки і в нашому місті не почалися обстріли. Вже 5 місяців вони цілодобово обстрілюють моє улюблене місто Нікополь, мій дім. Я дуже скучив за своїми друзями, за школою та за своїм ліжком і домом. Мама постійно плаче, їй дуже важко, але я завжди її обнімаю та цілую - вона усміхається. Бабуся так переживала, що перестала ходити. Зараз ми живемо у місті Дніпро, винаймаємо квартиру. Дуже важко нам, але мама каже: "ми живі - це найголовніше".

Я мрію дуже-дуже скоріше повернутися додому і піти до школи, побачити друзів, а найголовніше, щоб Мама знову була щаслива, щоб скоріше закінчилися війна і наші воїни всі повернулися додому. Ми сім'єю молимося кожен день за нашу рідну Україну та за людей, щоб життя завжди було тут, на Батьківщині, щоб вона ніколи не стала чужою землею. Прошу тебе, помолися з нами, будь ласка, це найголовніше, чого ми бажаємо. А в подарунок мені хотілось би машинку на пульті, буду дуже вам вдячний. Дякую вам, Святий Миколай.