«Ми будемо любити, зустрічати захисників з поля бою та рідних з-за кордону»

Козлова Діна, учениця 10 класу Наукового ліцею Житомирської політехніки

Вчитель, що надихнув на написання есе - Боровська-Карандюк Ірина Анатоліївна

Моя Україна майбутнього

Наша історія, історія українського народу - це терниста стежина. За весь період існування українців як нації, ми повсякчас зустрічаємося з  різними перешкодами і переживаннями. Ми донині боремося за свій переможний шлях…

Лютий недруг постійно намагається панувати в нашій країні і бути диктатором. Чи були ми хоч раз підкорені? Ні, навіть тоді, коли здавалося, що це так, навіть тоді всередині, в душі, ми розробляли “план визволення”, ми бунтували і не давали своєму внутрішньому «я» схилити голову, ми завжди злітали з гордо розпрямленими крилами, як птах, який звільнився з клітки “визволителя” від “доброго” господаря.

Наше покоління є майбутнім України, адже на наші молоді, ще недосвідчені плечі покладеться відповідальність відбудування і відновлення рідної землі. Саме цією боротьбою ми прокладаємо собі шлях у вільне і тихе майбутнє, пишемо майбутнє нашого народу.

Іноді майбутнє здається нам далеким і зовсім недосяжним, бо вже закінчується терпіння, бо не вистачає сил йти далі. Нам тяжко... Але стає легше, коли думаєш, що буде, якщо ми переможемо, якщо буде перемога та прийде довгоочікуваний мир…

Зустрічі з близькими нашому серцю людьми ми ніколи не забудемо, так само, як пам’ятаємо той день, коли ми почули, що почалася війна, пам’ятаємо той день, коли змушені були розлучитися з рідними нам людьми, яких ми відправляли подалі від війни, або навпаки – проводжали в саме пекло війни, як прощалися з тими, хто йшов на війну нас захищати, тоді в голові було багато думок, молитов і супротиву та примирення: чи побачимося знову, чи повернеться живим, за що ці випробування, як далі жити, якось треба далі продовжувати жити…

Ті, хто довго були в розлуці, знову возз’єднуються. Батьки дочекалися додому сина чи доньку… Діти прокидаються від лагідних обіймів батьків, які будять їх зі словами: «Ми вдома. Україна перемогла!», дружина чи чоловік дочекався свою другу половинку… Живими…

У моїй майбутній Україні ми реалісти з оптимістичним настроєм. Влада докладає максимум зусиль для того, щоб війна не повторилася, піднімається питання боротьби з корупцією і правильної розбудови України.

У моїй країні майбутнього сім’ї, які втратили найріднішу людину, які більше ніколи не побачаться, бо та чи той поклали життя за відстоювання незалежності України; військові, які на власні очі бачили смерть, які втрачали побратимів, які самі були на межі життя і смерті, які щохвилини прощалися з життям, які нищили ворога, щоб бути вільними, жити у вільній країні, щоб дати можливість нам, нинішньому поколінню, жити і творити оновлену Україну; нащадки, які ненавидять ворогів, а їхні бояться наших, - усі навчилися жити з цим болем війни, який зробив усіх сильними та нескореними.

Спочатку вона навчилася жити з цією ненавистю до ворога, вона навчилася жити з мільйонами перероджених і сильних та нескорених, які знають, що таке смерть, а такі люди понад усе цінують та люблять життя, вони настільки сильні, що готові на смерть стояти за свою Україну.

Україна в Євросоюзі. Наша країна продовжує бути годівницею всього світу. Ми постачаємо до різних країн зерно, наші родовища корисних копалин надпотужні, у нас багаті ліси, гори, у нас дивовижні відбудовані міста, які відомі на весь світ. Туризм приносить великий дохід нашому краю. Кордони відкриті і багато іноземців із великим задоволенням та інтересом відвідують мою Україну, цікавляться місцями «великих попадань», наш нескорений народ ділиться досвідом протистояння ворогові і виживання у воєнні часи, українцями продовжує  захоплюватися весь світ, а такого сусіда, як росія, нема на карті світу.

Моя Україна вільна! Я вірю, що буде так, як заповів великий Кобзар: «І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі».