"Мені ще довго снилися сни про війну"

Мене звати Сашко, я народився в маленькому містечку Новгород-Сіверський, але 3 роки назад ми з батьками переїхали до Чернігова. Навчаюсь в 8-в класі, я люблю свою школу і мені дуже подобаеться навчатись, також відвідую рукопашний бій. В мене рік тому народився братик, назвали його Данилко. Живемо ми разом з мамою, батька давно вже не бачив, тому що він зараз на війні. Я дуже за ним сумую(( мама нас дуже любить, готує завжди якісь смаколики. Як добре було б, щоб на свята ми були всі разом. Але нажаль, це неможливо, бо таткові треба захищати нашу землю, щоб ми спали спокійно. Але я вірю в те, що скоро війна скінчиться і ми знову будемо всі разом!

Коли почалась війна, мама була на останньму місяці вагітності, ми були вдома і від усіль було чути вибухи, спочатку ми ховалися в підвалі, але довго не змогли, мамі було важко туди спускатися, тому ми вирішили сидіти вдома. Пам'ятаю, як не було що їсти, як за хлібом стояли в страшенних чергах, як вимкнули опалення, не було води. Це все дуже страшно! А коли ми все ж таки вирішили тікати, бо життя перетворилося на пекло, мій братик вирішив, що пора вже народжуватись. Як зараз пам'ятаю, ідемо пішки по відкритому полю і так чути вибухи, так страшно було, так страшно, але я тримав маму за руку, бо розумів, їй не тільки страшно, але й боляче. Тому я мав бути сильним! Тоді коли дістались до беспечного місця, маму відразу забрали до лікарні. А я залишився сам, в той момент я зрозумів, які в нашій країні добрі люди, мене нагодували, відвели до теплої оселі і там вже я чекав на маму з братиком.

Мені ще довго снилися сни про війну. І саме війна змусила мене подорослішати і стати відповідальним. Звичайно я мрію про МИР, щоб скоріше закінчилась війна! Мені дуже потрібен павербанк на 40000 ампер і цукерки)