Історії, які ви нам довірили
"Мені наснився чудовий сон про те, як ми відпочиваємо на морі у Маріуполі"
Мазан Єгор, 15 років, учень Кам'янського енергетичного фахового коледжу, КІ-22-1\9, м. Кам'янське, Дніпропетровська область
Вчителька, що надихнула на написання твору - Гусак Наталія Сергіївна
Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"
24 лютого 2022 року Володимир Путін сказав, що прийнято рішення про проведення спеціальної військової операції, і я думав, що він блефує, я не міг повірити, що він це зробить, що реально зможе віддавати такі нелюдські, жорстокі та безжальні накази.
А 25 лютого в нашому місті вперше залунала сирена…
Ми всією родиною бігли до бомбосховища.
Всі були неймовірно налякані і дуже боялися, що щось станеться…
Передусім я боявся, що щось станеться з моєю сім'єю, і я не знав, що мені робити в той момент.
І ось нарешті відбій… «Слава Богу, що все закінчилось, все буде добре» - подумав я. Але потім знову і знову вили сирени, почав з’являтися страх, я не знав, що відбувається, я боявся, що маленький племінник буде бачити цю війну, я подумав, що про те що буде з моєю родиною.
Ці гнітючі думки тривожили мене постійно…
Згодом брат намагався заспокоїти мене, сказавши, що путін просто хоче залякати нас, хоче, щоб ми боялись…
Але нічого в нього не вийшло!!! Я послухав брата та ліг спати…
Мені наснився чудовий сон про те, як ми відпочиваємо на морі у Маріуполі (часто їздили туди до знайомих моєї мами), як приємно світить сонце…
Аж раптом мене розбудив звук сигналу тривоги, я прокинувся і зрозумів, що нажаль все добре залишилось у моєму сні…
Головним моїм завданням під час перебування у бомбосховищі було заспокоювати племінника, тримати його дуже міцно за руку, щоб він ні про що не запідозрив…. Його заспокоюю, а сам мрію про спокійне життя, просто сиджу і думаю, коли війна закінчиться, коли все буде як раніше?!
Саме в ці «холодні» години (у підвалі було дуже холодно) ми знаходили «теплі», радісні моменти - племінник вперше сказав моє ім'я правильно, завдяки цьому у мене піднявся настрій.
В наступні дні ми вирішили запастись продуктами, пішли в найближчу крамницю, де було дуже багато народу і я занервував…
Ми купили те, що нам було необхідно. І потім знову була сирена і ми пішли в бомбосховище…
Згодом ми звикли (як би страшно це не звучало) до сигналів повітряної тривоги , навчились правильно діяти ,коли вона починається …
Я завжди хотів, щоб в цьому світі було добро, а не зло, і я не бачу в ньому місця війні, за 8 місяців знущань над моєю країною я так і не зміг зрозуміти, навіщо ця війна, чого хоче домогтися наш сусід?
Чому щодня ми бачимо численні руйнування, чому щодня гинуть десятки, а іноді і сотні людей, мирних українців від вибухів та від обстрілів. Від катувань та знущань окупантів.
Чому?
Вірю, що дуже скоро забуду про ці думки в моїй голові, що зовсім скоро наші найкращі захисники доведуть всьому світові (ми про це знаємо і так), що вони найкращі і рівних їм немає!!!
Слава Україні!!!
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
