«Мене поранило, коли ми з сином садили картоплю у себе на городі»

Я жила в селищі Залізничному Гуляйпільського району. Діти й онуки дорослі, живуть окремо. На початку війни вдома була, все наче нічого було. А потім – як почали стріляти з усіх сторін… Звідусіль щось летіло, бухало, це просто був жах!

Дев’ятого квітня, десь о четвертій годині, на городі садили із сином картоплю. Я відійшла, щоб подзвонити до дочки, і раптом… затріщало. Мене ранило в правий бік. Сусіди машиною відвезли мене в Покровку, там капельницю поставили і відправили на Запоріжжя. А там мені зробили операцію і після чотирьох діб реанімації перевели у дев’яту лікарню, де я півтора місяці лежала з пораненням. І зараз ми тут.

Як війна почалася, були перебої з водою, світла не було, зв’язку не було. А тепер ми в Запоріжжі, тут все є. В мене там залишилися одні сусіди, від них дізналася, що багато людей виїхало, тому що дома порозбивали, комунікацій немає в селищі. Ми періодично спілкуємось телефоном. Вони  не виїжджають, бо жінка лежача після інсульту, а біля неї син і племінниця. А так - майже всі виїхали. Тепер і дороги небезпечні. Хочеться вже додому поїхати, але ніяк.

Чекаю, коли вже війна скінчиться. А воно, мабуть нескоро. Звісно, хочеться до зими повернутися додому. Сподіваємося, що наші переможуть, і буде все добре.