«Мрію повернутися жити до свого дому, бо рідні стіни лікують»

До війни ми мешкали тут, але в іншому будинку. З початком бойових дій довелося переїхати у безпечне місце, бо ми мали влучення. Вилетіли вікна, ми самотужки їх вставили, думали, що все буде нормально, але ситуація не заспокоюється.

Зараз чоловік хворіє. У нас двоє діток, старшому синові 44 роки, молодшому 36 років. До війни вони жили тут, а потім переїхали до Первомайська і купили там житло.

У березні переїхали, а у червні довелося тікати. Діти спочатку поїхали в Бердянськ, у чому були, в шльопанцях, шортах, без нічого. У рюкзаки тільки кинули потрібні речі, бо був жахливий обстріл. Молодший син за три дні теж поїхав.

Нині діти не приїжджають. У старшого сина стався інфаркт, мав високий тиск.

Хочеться повернутись додому, ми там звикли. Перед війною лише зробили ремонт, витратили 40 тисяч гривень. Відремонтували все всередині, а наступного року збиралися робити зовні, але війна не дозволила.

Мрію повернутися жити до свого дому, бо рідні стіни лікують.