Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Валентин Олександрович, 54 Потоцький

«Мама злякалась, коли побачила росіян на БТРах, я її ледь заспокоїв»

переглядів: 58

В Пологи зайшли окупанти і Валентин прийняв рішення виїхати. Залишатись без роботи під обстрілами, хоч і вдома, не мало сенсу

Я з міста Пологи, це Запорізька область. До війни ми жили, працювали, все ладналось - і в один момент все споганилось. Я працював на будівництві доріг і трас. Якийсь час ми ще побули вдома після окупації, а потім довелось виїжджати.

Я особисто бачив, як окупанти заходили в Пологи. Почалася перестрілка, снаряди над нами літали, вибухи були. Я їхав тоді в центр міста на велосипеді. Звідусіль почали стріляти, і я оглядався – було незрозуміло, що і в який бік летить. Поки доїхав, аж жарко стало.

А тоді вже з вікна квартири ми бачили, як росіяни з автоматами на БТРах заїжджали в центр міста. Вони їхали на броні по 15 чоловік. Мама злякалася, як їх побачила, в неї почалася істерика. Я її ледь заспокоїв.

Ми сподівались, що все скоро скінчиться, тому не виїхали одразу. Як стало зовсім нестерпно, ми зібрали що могли - і поїхали. Без зимових речей і без нічого. Що буде, те й буде.

Саме страшне було на блокпостах. Під’їжджаєш, а вони автомати наставляють: мовляв, прибирай машину з дороги, бо ззаду їде танк і тебе зараз роздавить. Багажник дивились. Щось побачили з їжі: «А можно, мы возьмем?» - Ну а як їм відмовити? - "Беріть", а що робити? В кожну машину заглядали, лізли.

Траплялись такі хлопці, що і не знають, що таке школа. Я даю паспорт для огляду, а він до гори ногами його читає. Я стояв, мовчав, бо скажу якесь слово не так - то можна взагалі не виїхати.

Далі було страшно їхати сірою зоною - від останнього їхнього блокпоста до першого нашого. Стріляли звідусіль. Але їхали, бо вже вирішили виїжджати.

Зараз ми у Запоріжжі. Орендуємо квартиру. З харчами проблем майже немає - слава Богу, нам допомагають іноді. Грошей не вистачає. Влаштуватись на роботу дуже важко. Переселенців беруть працювати неохоче. Як знайшов роботу, то військовий квиток треба. А виїжджали без нього, тому що їхали вже через російські блокпости. Ми поки  з міста виїхали, 18 блокпостів проїхали. Огляди, допити, роздягання. Військовий квиток ніяк не можна було з собою мати. Я таки влаштувався на роботу, але зарплата не така, як була раніше.

Коли скінчиться війна, залежить від політиків. В росії ще дуже багато заліза і снарядів, мені здається, що буде дуже довго війна тривати. Звичайно, Україна переможе, якщо інші країни будуть допомагати нам і далі. Сподіваємось на краще, віримо, що ми переможемо. А далі будемо повертатись додому, та якось жити. Там вже все побите, заводи розбиті.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Пологи 2022 Текст Історії мирних чоловіки пенсіонери переїзд психологічні травми обстріли втрата роботи безпека та життєзабезпечення житло непродовольчі товари робота внутрішньо переміщені особи їжа окупація
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій