"Майже вся наша родина досі лишається на окупованій території"

Шулежко Наталія 

ВСП «ВФК ЛНУП», студентка 2 курсу спеціальності «Ветеринарна медицина»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Хамець Наталія Ярославівна

Війна. Моя історія.

Історія моєї родини почалась ще в далекому 2014 році. Мій любий Крим окупували, забрали в мене можливість жити і рости у рідному краю. Тоді почалося наше виживання, бо життя в окупації більш схоже на важке існування. Згодом ми покинули Крим і стали переселенцями, але нажаль майже вся наша родина досі лишається на окупованій території.

Звісно з початком повномасштабного вторгнення емоції стали більш глибокими і страх посилився, але я не скажу, що ця подія стала для нас несподіваною, для мене як і для багатьох інших громадян нашої країни, які ще раніше постраждали від агресивних дій росіян.

Перші місяці російсько-української війни великим болем для нашої сім’ї стали жахливі бойові дії в рідних для серця містах Донеччини.

З кожним днем я все ясніше усвідомлюю, що вже ніколи не буде, як раніше, і моє дитинство в цих областях лишиться тільки в спогадах.

Звісно ми знали, що росія просто не відступить від своїх планів, бо занадто довго готувалась до своїх загарбницьких дій, але звичайно, як і всі люди, хотілося б сподіватись на якнайшвидшу перемогу. 

Я думаю, що всі діти України дуже швидко подорослішали за останній час, стали більш відважними, свідомими і сильнішими, але нажаль це виявилось дуже болючим і жахливим досвідом.

Ми навчились цінувати кожен день свого життя і будь-яку добру новину сприймати, як свято. Війна дуже негативно впливає на емоційний стан. В жахливому сьогоденні ми намагаємось пристосуватись до життя, не втрачаючи віри в світле і спокійне майбутнє України.

Я впевнена, що ми вистоємо проти цієї навали і матимемо змогу йти вперед. Українці мають засвоїти цей страшний урок і не робити помилок в майбутньому, постійно пам’ятати і шанувати Героїв, віддавши своє життя і здоров’я для існування майбутніх поколінь.