«Майже увійшов до своєї кімнати, як пролунав вибух»

Мені 28 років. Я з Дніпра. До війни вів звичайне життя. Зараз все змінилось зовсім не в кращий бік.

24 лютого мені зателефонувала мама і сказала що в Дніпрі чутно вибухи біля аеропорту. Я не відповів, що нічого не чув. Потім вибухи повторились. Ми поїхали на роботу, а нам сказали, що почалось вторгнення, і нас відправили додому.

Все ще більше змінилось після вибуху у 118-му будинку. Я живу у 116-му. Перед самим вибухом був на подвір’ї - якраз думав, заходити чи ні. Майже увійшов до своєї кімнати, як пролунав вибух. І все почалось: крики, пожежа.

Я витягував людей з-під завалів, доки не приїхала «швидка». Ми відчули різкий запах газу і припинили діставати людей, бо і для нас це стало дуже небезпечно.

Моя мама стала боятись усього. Батько більш стійкий. З моїм психічним станом все нормально, я сприймаю це адекватно. Я був готовий до цього всього, просто психічно стійкий. Навіть коли пролунав у нас вибух, то я не змінився.

Тривоги стали відбуватись рідше, але зараз нам дають менше інформації, де що відбувається. Мені здається, що ми переможемо десь в середині літа чи восени.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/