«Люди бояться виходити, показувати свою позицію»

Євген вивіз сім’ю з Херсону, коли його товаришів окупанти почали забирати на допити. Рідні, які там залишились, тепер розповідають про тихий терор

Було мирне і чудове життя до 24 лютого. Жили ми в Херсоні, купили свою квартиру, і прийшлось її залишити. 

В принципі, в перші два місяці окупації ще продукти харчування були доступні, вода була, хліб випікався гуманітарний безкоштовний, його пекли місцеві пекарні. Цим займалися конкретно наші люди. 

Все дуже швидко почало закінчуватись, ціни на залишки продуктів, які були там ще на базах, різко підскочили. Медикаменти було дуже важко знайти. Люди ділились інформацією, в кого що позалишалося, мінялися один з одним, в кого ще залишилось, продавав.

Ми думали, що все зміниться в кращу сторону, а воно почало затягуватися. 

Ми виїхали 1 травня о шостій ранку своєю машиною. Біля Давидового броду вже була колонна таких, як ми. Десь години три ми чекали, поки почнуть випускати. Нам повезло - десь о першій годині дня  ми вже були на території, підконтрольній Україні. А ввечері - вже у Кривому Розі. Ми переночували в центрі допомоги в школі. Там нас накормили, допомогу дали. Наступного дня ми вирішили їхати на Київ.

Зупинилися у родичів. Дитина менша пішла в школу, вона на дистанційному навчанні. А старша дитина у нас повнолітня, вона з нами не проживає.

В окупації ще залишились і наші з дружиною мами, і родичі, і куми. Зв'язок підтримуємо тільки по інтернету. Їм там стало гірше. Там тихий терор почався, зараз набагато складніша ситуація. Люди бояться виходити, показувати свою позицію. 

Я не військовий експерт і не аналітик, тому думаю, що війна закінчиться, коли  в державі агресора приймуть рішення завершувати. Надіємося, що це буде найближчим часом, а завершиться вона нашою перемогою. Вірю і сподіваюсь, що так і буде.