«Квартира доньки розбита, а мій будинок зруйнований наполовину»

Мені 60 років. Я з Степногірська. Виїхала у Запоріжжя з сином, донькою і її сім’єю. Діти на роботу влаштувалися і утримують нас, батьків.

Початок війни був дуже якийсь незрозумілий. Був шок, депресія. Ми постійно були в підвалі, у доньки почалися проблеми зі здоров’ям на нервовому тлі, і нам довелося тікати.

Коли були коридори, ми виїхали. Квартира доньки розбита, а мій будинок зруйнований наполовину.

Ну, газу у нас не було. Води також не було, а світло - то є, то немає. Як по нам кидали бомби, в погребі холодно було - то був лютий. Але ми там сиділи. Їжа у нас була своя. У нас приватний будинок - то було щось своє.

Коли сюди приїхали ні з чим, то допомога була. Ми дякуємо що нам допомагають і до цих пір.

На той час, як ми виїхали, нам не було де жити, ми не знали, куди їхати, куди себе діти. Побули у знайомої тиждень, та й вирішили повернутися назад. Попали під обстріл, потім ледь виїхали, знайшли житло. Було важко, бо у нас були з собою собаки, але житло ми знайшли і залишилися в Запоріжжі.

Тут місцеві не дуже реагують на сирени, а у нас цей страх залишився. Чуть малий стук - я вже боюся.

Хочеться додому повернутися - навіть до розбитого будинку, але додому. Будемо заново все відбудовувати, навіть якщо допомоги не буде. Але тільки додому.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/