«Кожен звук пострілу доходив до серця, примушував його битися сильніше й сильніше»

Скуратовська Софія, ЗОШ №12, м. Краматорськ

Есе "День, коли почалася війна"

Цей день ніколи не зможе забути моя родина. Збори, страх, мурашки по всьому тілу, сльози та нерозуміння, чи буде далі щастя...

24 квітня 2014 року – найвагоміша дата нашого життя, коли ми вирушили з улюбленого, раніше тихого та мирного містечка Краматорська до Харківської області. Залишили там усе: квартиру, сімейний бізнес, спогади, перше кохання та буття.

Мені пощастило, я ніколи не чула пострілів, не бачила вбитих людей та будинків, які зруйнувалися під час обстрілів, на моїх очах не гинули люди…  Ми встигли поїхати з міста. Але моя бабуся залишилася працювати на заводі, вона кожного ранку вставала о п‘ятій годині, йшла на роботу зі страхом більше ніколи не повернутися додому.

Осінь. Треба повертатися в Краматорськ, йти до школи. Заїхавши до міста, ми не впізнали його: зруйновані будинки, змучені та скалічені люди, закриті магазини та кав’ярні, які колись були найгучнішими. Ось що зробила війна з нашим містом. 

Навіщо, люди?

Зараз, мир для мене – це не чути кожного дня гул гелікоптерів, не бачити в новинах численні вбивства, жити та розуміти, що далі все буде тільки краще, без страху загинути або залишитися без домівки. Мир – це синьо-жовтий прапор, який розвивається над містом і дихає теплом у наші душі.