«Коли води зовсім не було, ходили у приватний сектор просити»

Я на пенсії. Жив у Покровську, пропрацював 28 років у шахті. У мене багато захворювань після шахти: і легені, і спина, і грижа хребта. Струси були різні.

У 2014 році в місті почалися проблеми з водою і світлом, а у 2022-му ще гірше стало. Нам вода подається з Карлівки, що біля Авдіївки. І це село дуже бомбили. У приватний сектор возили воду. Бувало, що світло пропадало. Коли води зовсім не було, ходили в приватний сектор просити.

Потім оголосили повну евакуацію – і ми виїхали до Черкас. Волонтери нас тимчасово розмістили, а через два тижні сказали, щоб інше місце шукали, бо не могли нас далі тримати. Знайшли через віруючих. Нам дали будинок, але там гарячої води нема.

Жити стало гірше. Не знаю, будемо повертатися додому чи ні, і що робити далі.

З військового обліку мене зняли, тому що в мене легені запалені. Дозвіл є на виїзд за кордон, але не знаю, виїжджатиму чи ні. Ми ще не вирішили.

У мене ще й профзахворювання. Треба було в Київ, але війна почалася – і я туди не доїхав. Мені б у санаторій – легені та ногу лікувати. Бо важче ходити стало, і дихати також.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/