Коли у мій дім і у мою машину прилетіла бомба, вирішила виїжджати. 24 лютого зателефонував син із Києва і сказав, що Харків бомблять. Це для мене було шоком, я не могла розмовляти. Інший син у мене живе в Харкові.
Наш Нікополь бомблять щодня і щоночі. І це не припиняється, а працювати потрібно. Розбомбили мій будинок, домівку моїх батьків і мій автомобіль.
Вночі немає сну. Психологічно дуже важко. Сама себе налаштовую. У мене є родина, батьки. Я не можу розслаблятися, плакати чи десь поїхати за кордон. Мені потрібно працювати. І я не збираюсь покидати свою родину і свою країну.
Я думаю, що ще рік війна триватиме. Але хотілося б, щоб вона завершилась уже сьогодні. Закінчимо війну, а тоді будемо планувати своє майбутнє.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.