«Коли росіяни штурмували місто, ми ховались у лісосмузі та чекали, що почнуть гатити по житлових кварталах»

Олександр мешкає в окупованому Енергодарі й чекає на визволення міста українськими військовими

Коли почалась війна, я перебував у місті Енергодар Запорізької області. Там жив і працював. З початком вторгнення ми з дружиною одразу ж почали збирати валізи, щоб у будь-яку мить можна було залишити місто.

Коли Енергодар захопили росіяни, почалися перебої з підвозом до міста продуктів харчування та побутової хімії. Люди масово все скуповувати, ціни зросли в декілька разів. Готівкових коштів також не вистачало. Були перебої з мобільним зв'язком та інтернетом, що унеможливлювало розрахунок через термінал у магазинах.

Перші три тижні окупації Енергодару ми прожили на власних запасах. Оскільки бойових дій у місті майже не відбувалось, вода, газ та світло були без перебоїв.

На фоні військового конфлікту, моя падчерка, якій щойно виповнилося 15 років, стала дуже нервовою. Поступово ми втратили над нею контроль. Вона перестала слухати як мене, так і свою матір. Наразі вона вже у Запоріжжі, бо вирішила жити окремо, зі своїм біологічним батьком.

Я працюю головним спеціалістом відділу обліку, оренди та приватизації комунального майна Енергодарської міської ради.

Наразі я перебуваю у простої. Якщо місто не звільнять до нового року, мабуть, піду вчитися на кулінара.

Про перші дні війни мені нагадують батьківський туристичний намет, спальний мішок та ліхтарик дідуся з динамо-машиною. Коли росіяни штурмували місто, ми ховались у лісосмузі й чекали, що почнуть гатити по житлових кварталах. На щастя, обійшлось. Для нашої родини це був дуже екстремальний нічний похід.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/