«Коли рідні приїхали до нас із Маріуполя, ми побачили жах в їхніх очах»

У мене є чоловік і двоє дітей. Ми жили в Маріуполі, однак війна застала нас в Харкові. Ми почули вибухи й відразу зрозуміли, що сталося. Наступного дня виїхали.

У Маріуполі були мама, сестра і всі родичі та знайомі. Вони не виходили на зв’язок. Шостого березня зателефонувала мама з чужого телефона. Вона лише встигла сказати, що жива. Я розплакалася. Потім ще довго не було зв’язку. 15 березня рідним вдалося виїхати з Маріуполя. Вони зателефонували з Бердянська. Усі родичі та друзі, які хотіли виїхати, зробили це в березні. Решта залишилися.

Поки рідні були в Маріуполі, то жили в паркінгу в будинку моєї сестри. Готували їжу на вогнищі. Дуже економили продукти, бо їх було вкрай мало. Води не було. Усі схуднули кілограмів на 15 і дуже постаріли.

Коли вони приїхали до нас, ми побачили жах в їхніх очах. Дуже довго прали їхні речі. Вони настільки ввібрали в себе запах диму, що не з першого разу вдалося їх випрати.

Сподіваюся, що війна закінчиться найближчим часом. Моя двоюрідна сестра живе в Калінінграді. Їй соромно за те, що робить росія. Ми віримо в перемогу України.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/