«Коли приїхали, у мене руки тряслися, не хотілося їсти, не міг заснути»

Мені 71 рік. Я з дружиною жив у селі Кам’янське Запорізької області. Про початок війни ми дізналися з новин. Потім почули звуки вибухів з боку Мелітополя.

У перші дні війни обходилися тими запасами, які були вдома. Потім наші військові та волонтери привозили продукти.

Осколки літали над головою – ми падали на землю. По п’ять-шість разів на день спускалися в погріб. Дружині було важко вибиратися з нього, бо в неї хребтова грижа. Довелося виїжджати.

Першого квітня ми виїхали в Балабине Запорізької області. У мене було трохи бензину. Його вистачило на дорогу. Ми взяли лише речі першої необхідності, бо думали, що через кілька тижнів або через місяць повернемося. Потім нам дали все необхідне жителі Балабиного.

Коли приїхали, у мене руки тряслися, не хотілося їсти, не міг заснути. Потім заспокоївся. Тільки додому тягне. Невідомо, що з будинком.

Я переживав за онучку і правнучку. До першого травня вони були в селі, що неподалік від Василівки. Міст підірвали. А іншою дорогою не могли виїхати, бо після дощів вона перетворилася на багнюку. Згодом все ж таки виїхали.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/