«Коли почалися прильоти, згоріла наша сусідка»

Анастасія Юріївна з чоловіком ремонтують дім після прильоту, щоб знову жити у ньому разом зі всіма своїми дітьми

Ми самі з Березнегуватого. Познайомилися тут із чоловіком, придбали будинок, прожили два роки, придбали хазяйство. У нас п’ятеро дітей. Найменшому 3 роки, 5 років, 8, 12 і старшій доньці  16 років. Найменші зараз ще з бабусею, бо ми ще не зовсім відремонтували будинок: ще потрібно дві кімнати відремонтувати, і тоді ми заберемо усіх дітей.

Ми вночі почули вибухи, але не розуміли, що то. А на ранок вже побачили в новинах. Ми поїхали в магазин, почали готувати підвал: зносили туди продукти, подушки, ковдри, але ще не було розуміння, що війна. А коли над нами почали літати ракети в Баштанку, то було дуже страшно, але ми залишалися вдома. 

Під час повномасштабного вторгнення ми спочатку не виїжджали. А коли почалися прильоти, згоріла наша сусідка. Тоді ми зібралися й виїхали у Володимирівку. Ми деякий час поверталися: дивилися, що з домом. 

Одного ранку ми приїхали і побачили, що біля будинку був приліт: пошкодило вікна, дах. Було дуже тяжко, але ми зібралися с духом і частково його відремонтували. Ми відремонтували дві спальні, кухню, і повернулися додому.

У нас сім’я дуже зблизилася, ми почали один одному допомагати. Багато друзів, братів пішли в армію. Ми всіх чекаємо, підтримуємо один одного. 

Я гадаю, що ближче до весни війна закінчиться. У нас дух непереможний. У наших військових дуже сильний дух - так що ми непереможні. Все буде добре.