Історії, які ви нам довірили
Наша родина одна була в окупації 9 місяців. Ми втратили будинок. Голод, холод, психологічне насильство. Чоловіків до гола роздягали та принижували на очах у дітей. Донька Злата тепер боїться гучних криків чоловіків, мужиків в чорній формі. Вона аж присідає від голосних звуків. Вночі кричить та здригається, бо сниться той жах.
Важко було пережити приниження та пригнічення. Залякування і страх померти з голоду та холоду. Страх бачити дитину голодну. Коли ми через деякий час вперше спробували свіжий хліб, то діти його цілували та плакали, а від цукерків була якась істерична радість.
Медикаментів зовсім не було, всі згадували, як лікуватись природними методами. Найстрашнішою була велика температура, бо збити її нічим. Вода питна була, а от світло ні. Що знаходили у вцілівших будинках, те й їли.
У нас залишилось носочки, які ми взимку по черзі одягали бо інших небуло. На очах у нашої родини згорів батьківський дім…
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
