Історії, які ви нам довірили
У коротких проміжках між обстрілами мешканці Новотошківського бігали з підвалів додому приготувати трохи їжі. Але вийти з дому вдавалося не всім – доводилося знову ховатися вже у квартирі.
Коли почали нас зблизька обстрілювати, ми сиділи в підвалі. Це було в лютому 2015 року. Тоді сиділи в підвалі місяць, напевно. Потім ніби оголосили перемир’я – і ми вийшли. У квартирі були вибиті всі вікна, я їх сама забивала поліетиленом. Холодно було, потім до осені поставили вікна, тоді хоч трохи краще стало.
У підвалі коли сиділи, то я бігала додому, коли стихало. Треба було грубку розтопити, приготувати щось поїсти. А світла й води не було. Щось у магазині можна було купити, а щось ні. Загалом, погано було.
Одного разу я прибігла додому, хотіла швиденько підсмажити картоплі. Поки це все зробила, думаю, зараз буду вибігати з будинку. І як почали стріляти! Я в коридорі сиділа з кішкою. Страшно. У двір падають снаряди, вікна, скло у квартиру летять. Це жах...
Та й зараз обстріли йдуть часто. Прямих влучень немає, а поруч усе чутно. Буває так близько... Думаєш, раптом знову щось почнеться тут страшне?
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
