«Ідеш і думаєш: якою стороною йти, щоб тебе міна не вбила»

У свої 79 років Володимир Пилипович працює сторожем у Луганську й пам’ятає кожен осколок снарядів, який збирав біля місцевого райвиконкому. Йдучи з роботи, щоразу обирав правильний шлях, щоб дійти додому живим.

Восени 2014-го я саме змінився з роботи, ішов вранці до виконкому міста Луганська. Підійшов – там багато людей. Авіація розбомбила наш райвиконком, я збирав осколки цих снарядів.

І через наше підприємство летіли снаряди, падали міни. Цех кондитерський розбило, де 12 видів виробництв у нас було. Зараз ця двоповерхова будівля розвалена стоїть.

Раніше, бувало, ішов із роботи під час активних бойових дій і думав, якою стороною йти, щоб тебе міна не вбила? Ну, проносило. Страшно було, коли лопається дах, шифер. Якщо удень ти хоч бачиш, куди стріляють, відчуття простору є, то вночі в темряві сидиш і думаєш щохвилини: може, і подалі вибухає, але за звуком здається, що біля твого будинку. І повідомити нікуди, електроенергії немає, мобільний не працює, телефонів немає, освітлення немає. І ти, як у ямі.

За цей час я втратив зв’язок із друзями у Валуйському, Вільховій. Не можу зустрітися, коли захочу. Переважно, спілкуємося телефоном.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/