«І зараз тут періодично так стріляють, що вже сил нема»

Ми з Миколаївської області. Я пенсіонерка, мені майже 70. Війна нас тут і застала. Шок був. Ми не могли повірити, що росія на нас напала. У нас же з ними все так добре було!

Нас сильно обстрілювали, а потім окупували. Знайомі їхали на захід України і нас забрали. Куди нас привезли, там ми й залишилися.

Шокує все, що відбувається тут. На заході, де ми були, тихо, мирно і спокійно. Там переважно сирени, але не стріляють.

Там люди не розуміють, що тут іде війна. Ми приїхали туди, а вони питають: «А у вас там навіть стріляють?» Ми відповідали: «У нас навіть убивають і катують». А вони цього не знають.

Ми нарешті дочекалися, що можна додому повернутися. А як приїхали, то спочатку тихо було, а тепер знову почались обстріли. І зараз тут періодично так стріляють, що вже сил нема. У нас тут дві доби таке коїлося! Ми вже не знаємо, що далі.

Вийду на вулицю, когось зустріну – всі розмовляють на одну тему. Усі нервові. Руки-ноги трусяться. Пігулки п'ю, але результату нема.

Так хочеться, щоб вигнали вже тих окупантів з нашої землі! Найголовніше, щоб наша країна стала, нарешті, вільною від цих виродків.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/