«Хочу приймати участь відновленні, дуже сумую за містом»

До 24 лютого я проживала в Маріуполі. В перший день війни взяла дитину, сумку з документами, і поїхала до батьків у Дніпропетровську область.

Перший шок у мене викликав такий великий масштаб бойових дій, а потім почалися оці всі звірства. Буча - це взагалі, це шок для всього світу. Великий шок, коли на Азовсталь кидали хімічну зброю.

Мабуть, найбільший шок стався після вибуху в Оленівці - розуміння того, наскільки наш ворог… ну, я розуміла, що вони досить підлі, але теракт в Оленівці, те, як вони ставились до беззахисних людей, - мабуть, більшого шоку вже не було.

За війну я дуже багато зустріла гарних людей, добрих. Я реально дуже рада. що вони мені зустрічаються, я вдячна їм. Найбільша трудність - що мій чоловік в полоні і не має зв’язку. Хочеться, щоб повернули всіх полонених наших військових, - то буде найкраще з усього.

Моє життя в будь-якому випадку зміниться. Я дуже чекаю, коли звільнять Маріуполь. Я хочу приймати участь у його відновленні, дуже сумую за містом. І дитина дуже сумує, бо в неї там свої друзі.

Війна закінчиться коли росія звідси піде. А так як вона йти не хоче, то тоді - і коли наші виженуть, коли у нас буде достатньо зброї.

На мирне життя у мене не досить глобальні мрії: виростити дитину. Хочу, щоб всі здорові були. Допомогти державі розвиватись, щоб відбудувати все. А так я нічого не планую, бо не знаю де буду завтра.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/