«Хата моя розбита, повертатися немає куди»

Я народилася в 1947 році, мені 75 років. Проживала в Пологівському районі, в селі Інженерному. Коли почалася війна, я була вдома.

В перший день було видно, що треба було виїхати, бо дуже почали стріляти.

Багато російських колон йшло через наше село, сховатися не було де. У підвалі жили півтора місяці, але він не пристосований для сховку.

Ми там просиділи березень, а потім мене онучка забрала до Запоріжжя. Хата моя розбита, повертатися немає куди, от і все. Донька і зять залишилися в селі. Дуже страждають, розруха йде кожен день.

Я дуже тяжкого не перенесла, бо виїхала. А тим, хто там залишився, дуже тяжко. Доньці з зятем було шкода покидати своє господарство, а потім всіх перестали випускати, і вони залишилися.

Рідні живуть майже постійно в підвалі - зв'язок з ними є, але дуже зрідка. На даний момент немає зв’язку. В селі дуже багато росіян: позаселялися, грабують все, виносять все з хат.

Я вже життя прожила, але такого ще не бачила. Шокує ставлення російських окупантів до нашого населення.

Дасть Бог, ми переможемо, і все буде добре.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/