"Дуже вдячна мамі за те, що вона нас вивезла"

Мене звати Анна. Мені 13 років. Ми жили в місті Чернігів, але зараз через війну ми проживаємо у Львові. Львів дуже гарне місто. Але я сумую за своїм містом також я сумую за бабусею, тіткою, татом, друзями та школою. У Львові я знайшла багато друзів так як я пішла до школи. Мені дуже важко було звикнути до нової обстановки так як у Чернігові ми говири суржиком, а тут ми почали говорити чисто українською мовою. Я боялась йти до нової школи, бо точно не знала, чи приймуть мене однолітки, я була рада, коли дізналась, що я не одна новенька.

Найбільше я сумую за тіткою, двоюрідними сестрами та братами, а ще за моїм папугою Кешою. Я дуже вдячна мамі за те, що вона нас вивезла, бо коли ми були вночі, ми завжди спали в підвалах і одного разу моя сестра підірвалась вночі і стала плакати. Мені було дуже страшно, особливо, коли ми виїжджали, бо ми стояли біля мосту, там щось бахнуло і ми всі лягли на землю. Ми йшли через мінне поле до Анісову, там нас забрав автобус і водій сказав: "Ми їдемо півтори години і ці півтори години моліться, бо минулого тижня розстріляли автобус." Ми тоді сиділи на сумках. Потім ми перепливали через озеро (це мені сподобалось бо я ще на човні не каталась), але було страшно, що ми можемо перевернутись, на іншій стороні ми сіли на автобус і поїхали до Києва. Там ми пересіли на потяг і приїхали до Львова.

В перший день ми з сумками та під дощем ходили майже по всьому Львову, нам просто треба був воєнкомат, бо в мене є старший брат, у якого кіста головного мозку, але його не випускали закордон. Потім нас заселили в школу, ми спали на піддонах, які були накриті ковдрою, в нас дуже боліли спини, теплої води не було - нагрівали в чайнику, а митись ходили до торгового центру - в фітнес клуб тільки по деяким дням.

Але я всеодно дуже рада, що ми звідти виїхали, тому я вдячна мамі найбільш всього, бо вона працює дуже багато, також ще новим однокласникам, що прийняли та всім людям, що нам допомагали, а також фонду Ріната Ахметова, бо ви завжди допомагаєте людям, я це бачила навіть перед війною ♥️♥️♥️.

Взагалі я мрію, щоб закінчилась війна, щоб у моїх рідних все було добре. Але коли в нас вимикають світло, то ми не можемо ніяк заряджати телефон тому: я мрію щоб закінчилась війна і почався мир та про новий павербанк, щоб коли немає світла, ми могли заряджати телефон. ♥️♥️♥️ Дуже дякую🙂🙂🙂