«Дуже страшно було відпускати сина з чоловіком до кринички по воду»

Майже три тижня родина залишалася у Маріуполі, намагаючись максимально зберегти себе від наслідків бойових дій.

Про війну я дізналася вночі, коли спала. Чоловік прокинувся до туалету, а після взяв телефон і вже розбудив мене. Спочатку ми хотіли збиратися і виїжджати, а після вибухів у багатьох містах вирішили почекати, обдзвонити всіх родичів і попередити про початок війни. Заклеїли вікна скотчем и набрали воду в усі тари.

Незабаром ми залишилися без зв’язку, води, світла, тепла, газу. Дуже страшно було відпускати сина з чоловіком до кринички по воду, чоловіка до батьків. Весь час їхньої відсутності ми рахували хвилини і молилися, щоб усі повернулися цілими.

В нас була їжа, ми були в супермаркеті 23 лютого, та не було нормальної води, газу, світла. Воду набирали у криничці. Гріли за допомогою туристичного газового балону, який встигли купити 24 лютого у будівельному магазині, ще гріли свічками у формочці для фондю. Рідні зібрали буржуйку. Милися однією чашкою води. Ходили в туалет один за одним.

Живемо, але коримо себе, що виїхали аж на 19-й день війни. Евакуації не було, ми виїжджали самі на свій страх 14 березня після того, як побачили декілька машин у напряму Мелекіно. Коли ми змогли виїхати з міста, то приїхали на дачу, а там був зв’язок и світло, вода. Я нарешті змогла поговорити з батьками, з якими не розмовляла 12 днів, і вони не знали, що з нами!

Зараз донька боїться грому, грози, діти не залишаються самі вдома, хоча їм 8 та 11 років, переймаються в тривогу. У нас є фото і відео нашої домівки, відео пожеж, вибухів навколо нас…

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/