«Другого квітня було сорок ударів по центру села»

Мені 57 років. Я жила з чоловіком у селі Мала Токмачка Запорізької області. Працювала в дитячому садку. Обстріли нашого села почалися з перших днів війни. Сусід загинув. Другого квітня стався найбільший обстріл. Було сорок ударів по центру села. Постраждали дитячі садки, школа, магазини, житлові будинки. Наступного дня ми виїхали в Запоріжжя. Діти з онуком поїхали за кордон.

Ми лише з третього разу змогли вийти з погреба і сісти в автомобіль, бо повз наш двір летіли снаряди. Біля нашого обійстя вибухнув снаряд – вікна вилетіли, дах пошкоджений. А після нашого від’їзду сталося пряме влучання у будинок.

Ми виїхали в домашніх капцях. Взяли лише ікону і фотографію онука. Кинули господарство і речі. Ми дуже вдячні усім благодійним організаціям, які підтримали нас гуманітарною допомогою.

Дитячий садок, у якому я працювала, розбитий. Спочатку я отримувала дві третіх зарплати, а зараз взагалі немає виплат. Проте мене ще не звільнили. У Запоріжжі мені не вдалося знайти роботу. Надіюся на те, що війна закінчиться на Покрову. Мрію повернутися додому.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/