До війни ми мешкали у Попасній на Луганщині. В 2014 році, коли доньці виповнилося 7 років, в нашому місті почались військові дії. Ми тоді виїжджали з міста на пару тижнів, потім повернулися назад. Поступово наше життя знов налагодилось.
В 2022 році до нас вдруге прийшла війна, і це було справжнє пекло, навіть у порівнянні з 2014 роком. Ми залишились без світла, газу, електрики і води, жоден магазин не працював. Безперервні масивні обстріли, значні руйнування, палаючі будинки, повалені та зруйновані дев’ятиповерхівки, трупи людей на вулицях стали нашою щоденною реальністю...
На щастя, нам вдалося виїхати в Черкаси, де ми зараз і перебуваємо. Намагаємось будувати життя з нуля: знайшли житло, знайомимося із новим містом, людьми, шукаємо роботу.
Доньці зараз 15 років, і це вже її друга війна. Її психіку травмували три тижні під обстрілами, переїзд, зміна домівки, розставання із домашніми тваринами. У нас жили дві собаки і два коти, але забрати їх громадським транспортом ми не могли, тому відпустили з двору. Тепер постійно їх згадуємо.
Попри те, що дитина знаходиться у безпеці, її напружують різкі та голосні звуки. І звичайно, вона дуже сумує за друзями, їй не вистачає спілкування з однолітками.
Є велике бажання повернутися до рідної домівки, до звичного ритму життя, до всього того, що рідне, що наше. Але це неможливо, бо Попасна зараз повністю зруйнована та окупована.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.