«Донька пішла на дитячий майданчик – і пролунали вибухи»

Мені 37 років. У мене є чоловік і двоє дітей. Ми жили у Веселому Запорізької області. Коли почалася війна, я була вагітна. 25 березня народила сина. Коли наближався термін пологів, ми переїхали ближче до Дніпра. Вночі почалися перейми. Лікарі зустрічали нас із ліхтарем. Після народження дитини повернулися додому. Окупанти приходили до нас з обшуком. 

Якось моя десятирічна донька пішла на дитячий майданчик – і раптом пролунали вибухи. Вона прибігла додому перелякана. Це сталося в кінці серпня. Ми відразу зібралися й поїхали у Запоріжжя. Нас прихистив мій старший брат. Його родина виїхала в Польщу. 

У селі була вода й електрика. Продукти також були, але з приходом росіян вони значно подорожчали. Нас виручала своя городина. 

Ми виїхали на своєму старенькому автомобілі. Він виходив з ладу в дорозі, але якось добралися. Росіяни не перевіряли нас ретельно. Я заховала український прапор у підкладку чоловікової  курточки. Його не знайшли. 

Діти відволікають. Я не можу дозволити собі розслабитися. Менший син потребує постійної уваги. 

Все одно намагаємося триматися. Розраджують зустрічі з земляками. Я думаю, що навесні ми повернемося додому. 

Коли настане мир, хочеться з родиною переїхати в місто і жити тільки в Україні, а за кордон їздити хіба що на відпочинок.